Хочеться кудись піти, щось зловити, але не завжди є така можливість і не лише в мене. Спробую хоч на 1% зарадити цьому.
Викладаю фотографії з однієї моєї мандрівки на одну „серпентологічну” річку. Це було десь 2 роки тому, але там такі місця, які ніколи не змінюються.
Раненько вийшов і швидко дістався біотопів. „Офіційний” почато вилазки вийшов сумний, ось:
Прибув би на кілька годин раніше, то я б його врятував.
Там дуже гарно. Там природні не антропогенні і не постантропогенні біотопи жовтобрюхів, ще й „неприступні”!
За рахунок того, там дуже складно змій ловити. Тож там треба демонструвати все і більше, що ти можеш, як змієлов.
А ще хочеш випробувати свою витривалість? Спробуй туди помандрувати і пройти „стандартний” маршрут, що в обидві сторону становить близько 40 км (приблизно!)
Менше слів—більше фото!
А потім як почалось! Кожні 2 хв по 1 полозу і це при повільному русі і фотографуванні на тій ділянці.
Це фото поганеньке, але яке ж емоційно наповнене!!!
А потім я схопив центральний шмат полоза, що стирчав з каменя. І побачив, що в нього величезна відкрита рана вище клоаки, ще й кров текла.
На рану моментально почали злітатися мухи, щоб яйця відкласти. А вирішив не витягати його з каменя, бо ще сильніше міг пошкодити. Ще й сміття могло потрапити в рану (там просто шматка тіла не було). А в мене з собою були засоби для дезинфекції. Тож від жалю і щирого бажання допомогти, я обробив рану йодом і одразу кров припинила текти, тромб утворився (доволі швидко).
А потім, щоб бруд не потрапив, ще заклеїв антібактерицидним пластирем (а може хоч чимось він зарадить). І відпустив змію.
Це лише половина стандартного маршруту, другу потім викладу. Але друга дуже кардинально відрізняється від цієї і є не гіршою!
