І так, повертаючись до Буркут. Під час мандрів пішли ми було по периматру одного водоймища, по внутрішній його частині (деякі знімки звідти викладені вище). По берегу купа щільного очерету, вода тепла й прозора. Але ось йдеш по водоймі, і ногами відчуваєш, що на дні там не лише мул! Окрім не значних водоростей, листя й інших деструктивних елементів, одразу відчуваєш, що там дуже багато затоплених гілок величеньких та й малих дерев. Тут просто по мулу, ще й з не стабільним дном, йти складно, а тут ще й постійно чіпляєшся за гілки. Та й ямки там є, що лише нервів додають. Є там багатенько і інших рослин, дерев, кущів, що прям з води ростуть. Йдеш, ламаєш очерет... Шуму від тебе ну дуже багато. Знайомі, що в цей час були на березі, казали, що ми своїм пересуванням підняли в небо цілі орди качок. Та й ми це бачили. Ось йдеш, йдеш, а водоймі та очерету й кінця-краю не видно. Ще й періодично дуже гучно хрюкав-рохкав кабан (мабуть самиця з дитинчатами). Що цікаво, коли був там то якось ніякої реацкії ці звуки не викликали. Ну хрюкає дике сало, хай хрюкає. А коли вже повертався в місто, то якось згалом проаналізував ту ситуацію і трошечки моторошно стало
То ж була самиця з малими (інакше воно наврядче так хрюкало б), а це означає, що для захисту потомства воно моглоб побігти на нас з не найкращими намірами... Мабуть та тваринка подумала, що якщо якісь скажені люди полізли по соїй волі в найвіддаленіші й непрохідні частини тих водно-болотних хащь, то краще триматись від них на відстані
А поки йшли ми ще оно, черепаху зловили
Бачили там звичайно більше ніж 1 черепашку, але для дрібної фотосесії і однієї вистачило
Ці фотки зробив не я, а один зі співробітників національного парку Загалом багато людей, що бували в Буркутах помічали, що там багато черепах (і не лише черепах)
